124 червня освячений пам’ятний знак «Хрест Заслуги» в селі Бортники, поставлений на честь полеглих патріотів села у 70-й рік відзначення створення Української Повстанської Армії на місці існуючого в селі меморіалу. Це вже шостий обеліск на Жидачівщині.

Ініціатор встановлення пам’ятних знаків Олексій Данилишин. Його ідею допомагають втілювати в життя подружжя Наталії та Володимира Мелехів з м. Ходорів. Фінансово підтримує акцію – голова Благодійного фонду «Добре серце» Олег Канівець.

Наталія Мелех розповіла, чому саме на цьому місці в с. Бортники, поставлений «Хрест Заслуги». «250 років тому, під час австро-угорського панування, на цьому місці був споруджений силами і на кошти односельчан, добротний на той час будинок, в якому було 2 великі кімнати, сіни і комора, яку використовували як тюрму, а в самому будинку протягом двох століть була сільська рада. У коморі-тюрмі «сиділи» патріоти із села під час І і ІІ світових воєн. Згадаю кілька яскравих прикладів. Так, в 1938 р польська жандармерія арештувала Провідника ОУН Миколу Труша, якого тримали тут, судили, вивезли у Березу Картузьку і там розстріляли. Весною 1943 р. органами гестапо був арештований Григорій Проць – начальник пошти в Сугрові, його як члена підпільної організації ОУН-УПА добу тримали у коморі-тюрмі, вивезли до Стрия і розстріляли. Восени 1943 р. за супротив німецьким облавникам арештована родина Стахових: батько мати і двоє синів, чоловіки були в УПА. Їх утримували в цій камері, відвезли до Ходорова і розстріляли на тому місці, де стадіон. Органами НКВД на це місце було привезено 20 окривавлених тіл односельчан, учасників визвольних змагань, імена яких були названі. Тому саме це місце вибране нами за допомогою односельця, дослідника і краєзнавця Степана Івановича Крегенбільда, для увіковічення пам’яті полеглих і нагороди їх «Хрестом Заслуги» , - Лицарям ОУН-УПА, що полягли за Віру, Правду і Свободу в борні з ворогами Українського Народу - нами , їхніми нащадками» - наголосила Наталія Мелех.

Ця земля на якій стоїть «Хрест Заслуги» просякнута сльозами вдів, які отримали похоронні листи з фронтів ІІ світової війни, з яких не повернулося 26 чоловік. У Бортниках було призвано на фронт 135 мужчин, але з них 87 не пішли, а чинили опір окупаційній владі у рядах ОУН-УПА. Та супротив був не рівносильний. У цій боротьбі в с. Бортниках загинуло 68 чоловік. На теренах населеного пункту в сутичках з НКВД загинуло 20 чоловік і їхні тіла привезені сюди, на це місце, де встановлено пам’ятний знак «Хрест Заслуги».

У часи визвольної боротьби у селі Бортники було 22 криївки. І кожна зберегла свою історію. Одна з них: в лісі Грабнику, що біля села Бортники за 35 м від цвинтаря, у горбі, який опускався вниз до яру, була збудована криївка, вхід сховали під кущем за 4 м від польової дороги. Запасний вихід - тунель завдовжки 10 м виходив у глибокий яр. Згідно конспіративних вимог місце для криївки було вибрано дуже вдало. Навіть зимою, коли випадали сніги, повстанці могли «гусаком» пройти до села по слідах саней, на яких місцеві жителі вивозили гній на поля. Коли ж потрібно було замести сліди у лісі, то ще зранку надійний господар виїжджав саньми за дровами, зрізав сухі дерева, петляв у лісі, де були сліди, а на сани під поліна кидав рясне гілля, що тягнулося по снігу. Таким чином сліди від однієї криївки до іншої були заметані (у лісі було ще дві криївки).

За доносом сексот енкаведисти з першої спроби не змогли знайти вхід до криївки. А лиш тоді, коли зрадник дав точні координати, обмотавши ниткою кущ, де був вхід в криївку. Карателі відкрили люк до криївки і веліли партизанам здатися. Хлопці швидко знищили всі документи у криївці, урочисто заспівали «Ще не вмерла Укрвїна», крикнули в один голос «Слава Україні» і підірвали себе протитанковою гранатою. Звук від гранати пронісся по селу. Так загинули повстанці групи пропаганди Бортниківської станиці в 1946р., а саме: Рудий Степан, 1922 р.н.   -   «Бокс» (керівник групи), Войтович Антін Степанович, 1920 р.н. псевдо «Любий», Кисіль Роман Федорович, 1920 р.н. ( «Лук»), Самборський Микола Тимкович, 1920 р.н. («Корч»). Їхні тіла відвезли до Ходорова і невідомо де закопали. Про них складено пісню « У неділю рано» і п’єсу «Вир». Автор – Степан Крегенбільд.

Одним із найбільш заслужених діячів, Провідників ОУН-УПА, часів визвольної боротьби був виходець із села Бортники Слюзар Дмитро Йосипович, що народився 6 листопада 1919 р. Його батько на той час вважався заможним господарем, дяком у парафії, очолював місцеву читальню «Просвіта». Сім’я виховувала шістьох дітей. Дмитро з малих років ріс допитливим, кмітливим хлопцем, батьки прививали любов до рідної землі, до Бога, української пісні і традицій. Успішно закінчив 4 класи початкової школи в Бортниках, займався спортом, любив малювати. Батьки посилають його на навчання в Рогатинську Українську гімназію. А згодом перейшов до Ходорівської гімназії.

За зв’язок з товариством «Пласт» та юнацькою ОУН, керівництво гімназії не допускає Дмитра до здачі матури. Однак він таки добивається справедливості і в травні місяці матуру таки здає.   У вересні 1939 р. прийшли «визволителі» зі Сходу, у жовтні Дмитро став студентом юридичного факультету Львівського університету. Мрія здобути вищу освіту здійснилася, однак почалися масові репресії. Арешт інтелегенції, розкуркулення та вивіз в Сибір. Студенти не могли стояти осторонь , включаються у підпільну боротьбу. Восени 1940 р. НКВД починає арешти серед студентів. 6 вересня арештовують Слюзаря Дмитра. На допитах він тримався достойно і мужньо. У січні 1941р. розпочався судовий процес над студентами під назвою «Процес – 59-х». Із них 41 чол. було засуджено до розстрілу, інших 18-х – до 10-15 років ув’язнення. Слюзаря Дмитра було засуджено на смертну кару, яку згодом 20-м підсудним скасували, замінивши 10-15 роками ув’язнення. Дмитрові дали 10 років тюрми.

22 червня 1941р., коли почалася війна, між Німеччиною і комуністичною Росією, Слюзаря Дмитра і всіх тих, кого не розстріляли, посадили на поїзд і завезли в Бердичівську тюрму. Фронт наближався, енкаведсти запанікували, підпалили тюрму, закидавши її гранатами. Та мужнім хлопцям вдалося втекти в тому числі і Дмитру. Пробирались окремими групами через лінію фронту до Львова.

Серед арештованих, крім Слюзаря, були Клячківський Дмитро - перший творець УПА, командир першої сотні УПА (в майбутньому), Дяків Осип, згодом визначний ідеолог і публіцист відділу референтури пропоганди проводу ОУН «Зелений гай», а також член УГВР та проводу ОУН. Оскільки німці вже переслідували членів ОУН, то Слюзар з друзями включились в підпільну боротьбу. Клячківського призначили обласним провідником ОУН, а згодом він призначений провідником ОУН на Північно-Західній Українській Землі (ПЗУЗ). Обласним провідником Львівщини стає Слюзар Дмитро («Арпад» - 1942-43 рр.) Цього ж року Дмитро одружується з Гаваницькою Іриною з м. Ходорова, з якою був знайомий ще з гімназії. Вона стає його зв’язковою. В кінці 1944 р. Головний Провід ОУН створює Львівський край, куди увійшли Львівська та Івано- Франківська області. На північ від Дністра крайовим провідником Львівського краю призначають Слюзаря Дмитра («Золотаря»). Весною 1945 р. до Львівського краю долучили і Закерзоння. До Крайового проводу «Золотар» включив: Кондрата Михайла («Скитан) – організаційним референтом ОУН, Левковича Василя ( «Вороний») – військовим референтом і командиром ВО «Буг», Дякона Ярослава («Дмитро) - референт служби безпеки, Левицький Микола ( «Жабко»)   - референт пропоганди, Козак Ірина   («Лада») - керівник українського червоного хреста.

Полковник УПА Левкович Василь, який працював у Крайовому проводі характеризував Слюзара Дмитра, як одного з найсильніших працівників організації. З крайових провідників на Західно-Українських землях – найсильніший і найактивніший. Член проводу ОУН, він на одному місці довго не сидів, постійно бував на теренах свого краю, хоч осідком його була Бібрщина. Про його активну працю знали як німці, так і більшовики. Тому КДБ наполегливо розшукувало його, залучаючи десятки сексот. Нарешті вони натрапили на слід «Золотаря». Це було біля Жовкви, він прийшов у с. Любель, де під чужим іменем жила і працювала його дружина Ірина, щоб побачитись і попрощатись, переходив з охоронною боївкою на інше місце постою у с. Бесіди.

Постій боївки у с. Бесіди Жовківського р-ну видала зрадниця. 18 грудня 1945р. боївку оточили облавники і в цьому нерівному бою загинув, як Герой за волю України, провідник Львівського краю Слюзар Дмитро - «Золотар».

За заслуги у боротьбі з окупантами УГВР посмертно нагородила його найвищою відзнакою – Золотим Хрестом Заслуги. Могила Слюзаря Дмитра невідома.

У с .Бесіди на пагорбку стоїть дерев’яна церква, а перед нею – символічна могила з хрестом, на якій викарбувано: «19 грудня 1945 р. сонце засвітило, але ворожа куля вам життя вкоротила: Грицина Михайло («Чайчук»), член штабу військової округи №2 («Буг»), Сулик Дмитро («Володимирко»), надрайоновий провідник Рава-Руського р-ну, («Золотар») - головний провідник Львівського краю.   Вічна Вам пам’ять.»

1Про славну історію Героїв села Бортники розповів Олексій Васильович Данилишин – дослідник визвольної боротьби Жидачівщини і ведуча заходу Наталія Мелех, Надія Голосніцька – голова сільської ради та інші. Голова Ходорівської організації Конгресу Українських Націоналістів, автор знаку «Хрест Заслуги» Володимир Мелех вручив «Подяки» жителям Бортник: Степану Івановичу Крегенбільду – краєзнавцю, засновнику історико-краєзнавчого музею, за збереження історичної пам’яті у визвольній боротьбі 40-50-тих роках ХХ століття; Дзендровському Левку Антоновичу – члену Львівської Ради народного Руху України за активну участь в здобутті Незалежності в 80-90-тих роках ХХ століття. Наталія Мелех висловила подяку на адресу меценатів свята, зокрема голови Благодійного фонду «Добре серце» Олегу Канівцю. «Від себе хочу подякувати Степану Івановичу Крегенбільду за велику працю вкладену у вивчення історії своєї малої Батьківщини, як і Олексію Васильовичу Данилишину за дослідження повстанської Жидачівщини. Ось достойні приклади нинішніх Героїв!» - наголосила пані Наталя.

1Посвячення знаку провів отець Андрій настоятель храму села Бортники після Служби Божої, яка супроводжувалася прекрасним співом чоловічого ансамблю «Діброва» із м. Ходорова під керівництвом Богдана Католи. Свято для всіх присутніх також створили молодіжний ансамбль школи в складі: Лілі Хомусяк, Олі Тітик, Вікторії Гуменчук, Руслани Баторик, Володі Баторика, Івана Ронського, та художнє читання у виконанні учня 2 класу Монастирецької школи Любинецького Віктора.

Виступив і художній жіночий колектив народного дому с.Бортники (директор Володимир Цукорник). У виконанні жіночого ансамблю прозвучала низка патріотичних пісень, зокрема «У неділю рано» про загибель повстанців із групи пропаганди Бортниківської станиці. Також звучали повстанські пісні у виконанні гостей чоловічого ансамблю «Діброва». Зібрання урочисто завершилося гімном України, який виконали усі присутні.

Що ж,  наша пам'ять про Героїв «не вмре, не загине», а яскравим прикладом цього є акція «Хрести Заслуги», яка крокує селами Жидачівщини. Наступний обеліск буде встановлено та освячено в с. Тейсарів.

1

Прес-служба Благодійного фонду «Добре серце» 

span style=,